ЛІСІВНИК МИКОЛА ВАКА ЗНАЄ СВІЙ РОДОВІД ВІД XVII СТОЛІТТЯ

Хто не знає свого минулого, не має майбутнього… Цей відомий вислів на практиці підтверджує Микола Вака, колишній начальник Мліївського цеху переробки деревини. Микола Петрович має невгамовну вдачу, а що стосується його предків – вважає важливою справою знати своє коріння. «Кожний має знати, від кого йде його родовід», – переконаний чоловік. Тож свого часу разом з таким самим невгамовним родичем із Москви Борисом Ваккою об’численні архіви та музеї по всій Україні, аби дізнатися, хто ж вони, якого роду… Багато цікавого довелося дізнатися допитливим пошуковцям. Прізвище Вака змінювалося: у ньому з’явилася зайва літера «к», а ще воно трансформувалося у «Ваченко». «Докопалися» вони аж до 1642 року. Саме у XVII столітті віднайшли свого предка на ім’я Роман, який був заможнім чоловіком і здійснював покупку сінокосу.

Вака1.jpg

На основі багатьох зібраних документів та матеріалів Борис Вакка підготував до публікації книгу «Вака/Ваченко/Вакка – казаки Переяславського полка войска Запорожского и их потомки. XVII-ХХІ вв.».

Для Миколи Петровича ця інформація безцінна, він ділиться із нею з друзями та гостями своєї оселі. Нещодавно у красиву осінню днину, наповнену золотими барвами, він відзначив свій 70-річний ювілей. Завітали з привітаннями до нього голова профспілкового комітету Надія Ковальська та колеги. Микола Петрович розповідав про цікаві епізоди свого життя та виробничі будні. Дістав і головну книгу своєї родини, яка вже стала сімейною реліквією. Гості із цікавістю гортали сторінки непересічного видання і висловлювали свої думки…

Вака2.jpg

Микола Петрович провів екскурсію по своїй господі. Показав будинок, лазню – все побудував власними руками. Скрізь відчувається, що тут живуть добрі господарі: все до ладу та в порядку. Каже, що завжди чимось зайнятий і на пенсії не може спокійно жити. Постійно знаходить собі роботу, адже така вже у нього вдача неспокійна. Крім всього, займається саджанцями плодових дерев – цій справі багато років тому його навчив знайомий агроном-селекціонер.

Згадував Микола Петрович, як він розпочинав свою професійну стежину. Після закінчення Лубенського лісотехнічного технікуму прийшов працювати у Смілянський лісгосп. Був лісником у Мліївському лісництві. Потім трохи попрацювавши у Мліївському цеху переробки деревини, очолив цей підрозділ лісгоспу…

Цікаво, що саме у лісі зустрів свою долю…майбутню дружину Раю. Дівчина-красуня так запала молодому чоловікові у серце, що дуже скоро він зрозумів, що хоче бути поряд із нею все життя. Подружжя виховало двох чудових синів, мають трьох онучок. Родинне щастя та ясні очі рідних гріють душу і серце Раїси Дем’янівни та Миколи Петровича і не важливо, яка за вікнами погода, головне, що у їхньому домі спокій та гармонія…

Тетяна Сліпченко, газета “Смілянські обрії”

Лісівники Смілянщини


20.11.2018 11